Укр

Володимир Завгородній

«Великий шаман української авторської пісні» – так називають його в Україні, однак неможливо якось однозначно назвати той жанр, до якого можна віднести творчість Володимира Завгороднього. Свого часу його ніхто не хотів приймати до своїх лав: рокери говорили «не наш», барди, заздрячи, мабуть, володінню Завгороднього гітарою, теж до себе якось близько не підпускали. Швидше за все, завдяки знаменитому (тепер) циклу балад «Повернення до Шотландії», Володимир Геннадійович міг би з неймовірним теплом бути прийнятим рольовиками, але він скромний, серйозний, та й віком не зійде. Але це було давно. Сьогодні творчо дружити з Володимиром Завгороднім за честь вважають представники найрізноманітніших жанрів: рок-музики, авторської пісні, театру.

І в цьому полягає не тільки енергетична багатовекторність автора, а й його унікальна музична і поетична мова. Гранична поетична і інтонаційна точність – ось особливість Завгороднього. Кожен звук пісні вивірено і гранично точно музично інтоновано. Але не технічні засоби, а величезний і тонкий внутрішній світ роблять Володимира Завгороднього великим шаманом. Люди, що сидять на концерті, стають в заціпенінні, вдавлені в крісло, вони вдихають на першому звуці концерту і видихають на останньому і довго ще несуть в собі таїнство містерії, свідком, а може і учасником якої їм пощастило побувати.

Володимир Каденко розповідає про Завгороднього так: «Вчитуючись в тексти Володимира Завгороднього, мимоволі десь поруч відчуваєш присутність його голосу, присутність його музики, вишуканої і одночасно повною чуттєвої енергетики. Ці слова, цей голос, ця музика, то пульсуюча, то плавна, як переливи кимвалу, ніби відкривають пергаментні листи древніх книг – ми заново переживаємо історії Старого Завіту, прочитання старих шотландських легенд, вічні євангельські сюжети. Володимира Завгороднього можна порівняти то з царем Давидом, то з мудрим казкарем, то з одним з євангелістів... Власне кажучи, він сам неквапливо і натхненно створює своє, п'яте Євангеліє. Живучи між небом і землею, між сходом і заходом (і це слід розуміти буквально), співаючий поет уважно спостерігає зі своїх провінцій невпинний рух століть, примудряючись при цьому залишатися поза часом і, може, над ним. Такими ж очима дивляться на світ святі провінційних храмів. У кожного з них – своя ніша. Кажу це не для того, щоб спробувати пояснити незрозуміле, а для того, щоб – хоч найменшою мірою –спробувати пояснити своє хвилююче ставлення до Володимира Завгороднього, провінційного святого».

Швидше за все, він один такий: артист, бард, ельф, лицар! На своїх концертах він забороняє глядачам аплодувати, причому так ласкаво: «Ми ж друзі ... я прошу як друзів, вважайте, що це моя примха – не потрібно оплесків між піснями!». Кожна його пісня – історія, дійство, причому сила таланту настільки потужна, що відчуваєш все майже фізично: і париш на повітряній кулі, і крокуєш в казку з Томасом Лермонтом, і не випускаєш з обіймів ельфа Темліна, і тихо сумуєш з Йосипом, що запізнився на зустріч з Рахіль, і спливаєш в приголомшливій «Колисковій», і завмираєш від жаху, коли в трамваї вмирає доктор Живаго...

«Такі зустрічі просто необхідні, – каже Тетяна Дригіна про концерти Володимира Завгороднього – щоб не втратити цікавість і апетит до всього, що росте на ниві авторської пісні. Для мене Завгородній, мабуть, найяскравіше відкриття останніх років. І враження не змінилося: щоразу тиха, делікатна людина виходить на сцену і ... з перших звуків розумію, що видихнути не вдасться. І щось таке твориться з моєю досвідченою і не дуже довірливою душею, від чого я відчуваю радість і вдячність. Одним словом –шаман! Але шаманить він без обману: навіть прискіпливе вичитування текстів чи препарування нот цього чарівництва не розвіють. Так що краще за все просто довіритися, зануритися в дійство. А це легко, оскільки і в гучності Завгороднього, і в шепоті, і в паузах все тонко, все якось мудро – без фальші, без загравань, без перегинів ... Люблю, чого приховувати. А співає ж він про що? Я думаю, що про любов. Про красу світу, часто трагічну. Про себе, про мене, звичайно. Може – і про вас.»

На сторінці використано інформацію та фрагменти текстів з zavgorodniy.bards.name, v-klimovich.livejournal.com, bards.ru

Це ім'я в середині 90-х років ХХ століття не просто з'явилося на небосхилі авторської пісні України, воно просто увірвалося на нього.

Завгородній Володимир Геннадійович народився 14 грудня 1957 року в Україні, в місті Торецьку (назва до 2016 року – Дзержинськ) Донецької області.
Писати пісні почав зі шкільної лави. Перебравши кілька професій (механік-водій, помічник комбайнера, пастух), в 21 рік пішов в музику. Закінчив Донецький державний музично-педагогічний інститут (Донецька державна музична академія ім. С. С. Прокоф'єва) за фахом «Контрабасист» (1986). Працював артистом оркестрів в Донецьку, Чернігові, Красноярську. У 1988 році переїхав до Володимира-Волинського (Україна), де працював викладачем в музичній школі до 2007 року. Керував клубом авторської пісні «Передзвiн». З квітня 2013 живе в Мюнхені і працює в якості музичного керівника і викладача гри на гітарі в Культурному центрі GOROD.

Пише двома мовами: українською та російською, обидві вважаючи рідними. Його пісенно-баладна творчість не традиційна: це музично-поетичні монологи, іноді невеликі моновистави.