Валерій Марченко

«Валерій Марченко – кобзар, – пише Віктор Сироватський, – в його крові – полин українського степу, мед полонин і гірка сіль Чумацького шляху. Валерій Марченко – псаломщик, до тремтіння видихає подячну пісню. Валерій Марченко – поцілований в тім'ячко птах Божий, чия душа тріпоче від пишноти світу, а серце спливає гарячими сльозами любові».
Марченко Валерій Григорович народився 21 листопада 1961 року в місті Дубно Рівненської області. З 1979 року живе в місті Рівне.
Писати пісні на свої вірші почав ще в шкільні роки.
Член Рівненського клубу авторської пісні з 1982 року, з 1988 року – керівник клубу.

Пісні пише українською, російською мовами, а співає навіть на романі (ромська).

Лауреат фестивалів авторської пісні: Вінницький фестиваль авторської пісні (1984 р.), II республіканський фестиваль авторської пісні БРСР в Мінську (1988 р.), фестиваль авторської пісні в Дніпропетровську (1989 р.), фестиваль «Оберіг» в Луцьку (1992 р.), фестиваль авторської пісні «Славутич» в Чернігівській області (1998 р.), 5-й фестиваль авторської пісні в Піщаному (1999 р.), фестиваль «Балаклавські канікули» в Криму (2001 р.), 35-й фестиваль імені В.Грушина (2008 р.). Організатор 4-х фестивалів «Зустрічі друзів» в м. Рівне.
Валерий Марченко
Валерий Марченко
Валерий Марченко
Your Website Title
How to Share With Just Friends

How to share with just friends.

Posted by Facebook on Friday, December 5, 2014
Сам Валерій про себе розповідає так: «З дитинства був музично-обдарованою дитиною. Співав у шкільному хорі. Голос у мене був високий, пронизливий – «Солов'я» Аляб'єва співав на октаву вище Белли Руденко. А ще навчався в музичній школі по класу скрипки.

Гітара з'явилася тільки у восьмому класі. Грали пісні – рок, естраду. Авторську пісню почув від Ігоря Шуваєва в 1976 році. Він тоді вже закінчив Харківський університет, а зустрілися з ним в Ужгороді, на екскурсії. Зібралися ввечері, стали співати пісні, ну, звичайні, пацанячії. А він взяв гітару і заспівав народну пісню «По садочку ходжу ...», але як він грав! Після цього я зрозумів, що на гітарі я нічого не вмію. Від нього я почув і пісні Окуджави. А по-справжньому зрозумів, що це мій жанр, в Рівному взимку 1982 року. Я вперше побачив, що таке справжній авторський концерт. Це був концерт Семена Каца. Він співав прості світлі пісні, без красивих фраз і філософствувань, ці слова глибоко проникли в мою душу і там залишилися на все життя. Його пісню «Чучелёнок» я і тепер пам'ятаю.

Після концерту, як водиться, всі справжні любителі авторської пісні зібралися в клубі «Факел», на посиденьки. Я, наївний пацан, прийшов в клуб і запитав: «Як вступити до КСП»? Сказали – «Для початку, потрібно стати на коліна ...», – сказали в жарт, а я взяв і встав. Схаменулися, – «та ти що, – ми пожартували ...». А я ж приїхав з провінції, з Дубна, і був до крайності наївним. Вперше потрапив в читальний зал в інституті. Заходжу, а там доріжки килимові, чисті. Я роззувся, підходжу до бібліотекарки, а вона мені, – «взуйтеся негайно, не положено босим тут перебувати». А я їй і кажу: «Так на вулиці дощ, у мене черевики брудні, як я по вашим килимах стану бруд розносити?».

Ось так я вступив до клубу самодіяльної пісні. А через два роки поїхали на фестиваль до Вінниці, заспівали дуетом з Ігорем Шуваєвим, і стали лауреатами. Але головною подією того фестивалю було не лауреатство, а зустріч з Андрієм Крючковим з Москви. Ця зустріч справила ефект бомби, що розірвалася. Ми слухали його пісні всю ніч. Це був найвищий рівень творчості.

Але на мої пісні творчість Каца і Крючкова і навіть Висоцького майже не вплинули, мої уподобання вже сформувалися. Це, перш за все, класики російської поезії – Тютчев, Фет, Блок, Гумільов, Ахматова, Пастернак, Багрицький, європейська поезія і навіть китайці Лі Бо і Ду Фу. Потрібно сказати, що я завжди відчував особливий трепет, коли знаходив збіг або перекличку в віршах поетів різних епох. Ось, наприклад, Лі Бо, – «Дивлюсь я на гори, а гори дивляться на мене, і довго дивимося ми, один-одному не набридаючи». А Пастернак, ось так, – «Меня деревья плохо видят на отдаленном берегу». Або ось Єсенін, – «... и ничего в прошедшем мне не жаль». А Лермонтов – «... и не жаль мне прошлого ничуть». Взагалі, для мене, Лермонтов – галактичного масштабу поет. Адже як можна було написати рядок –«Спит Земля в сиянье голубом ...». Я майже впевнений, що Лермонтов – перший космонавт.

Українські пісні – це від мами. Вона напам'ять знає «Кобзар». Бувало, прочитаю їй один рядок, а вона продовжує далі читати по пам'яті. І їй все одно, що поема «Гайдамаки», що «Причинна» – все пам'ятає. Одним з моїх перших творів українською мовою був вірш в формі діалогу з Тарасом Шевченком. Я тоді думав, що я вже поет, і це був душевний діалог мене-поета зі своїм улюбленим поетом.

Живу з відчуттям, що все в цьому світі влаштовано гармонійно і правильно.

Як можу описую в своїх віршах цю найбільшу красу».
На сторінці використано інформацію та фрагменти текстів з bardschool.kiev.ua, bards.ru, сторінки Валерія Марченка в Facebook
На сторінці використано відео з youtube-каналів: Vladimir Movshits, Darwin show, Днепропетровский клуб самодеятельной песни, bard1954, 1970sergej, Александр Колот
Фото: Юрій Пунькін, Віктор Сироватський, Ігор Жук
Бажаєте зв'язатися з нами? Натисніть, щоб створити повідомлення.