Олена Алексєєва
Разноплановая деятельность Елены Алексеевой включает и пятилетнее преподавание авторского спецкурса «Театр поэтической песни» для студентов актёрского отделения ЗНУ.
Ещё одним важным направлением её педагогической деятельности стала работа с детьми и подростками. С 2008 года, работая с детьми в бывшем Дворце пионеров, Елена Ивановна придумала, организовала, провела уже 12 детско-юношеских фестивалей-мастерских авторской песни «Солнечный зайчик». Благодаря фестивалю «Солнечный зайчик» в Украине открылось несколько новых кружков и студий детской авторской песни. На этих фестивалях с талантливыми детьми со всех концов Украины работают такие мастера, как Олег Рубанский, Сергей Рубашкин, Руслана Туриянская, Николай Чернявский, Александр Ворох, Лилия Завгородняя, Борис Бельский, Лев Кузнецов, Михаил Гантман. Благодаря их усилиям в Украине появляется новая генерация молодых авторов и исполнителей.
Сегодня уже очевидно, что десятилетняя работа не прошла даром. В разных городах нашей страны из питомцев «Зайчика» образовались молодёжные коллективы и студии, которые видят и создают авторскую песню не как непритязательный жанр, а как вид искусства.
Её служение авторской песне в театральном воплощении сродни миссионерству. Она выбирает для исполнения и постановок произведения авторов высокой поэзии и небанальных мелодий, с глубокой философией. Очаровать ими широкую публику, увести её от попсы и безвкусицы в мир духовных исканий и изысканной культуры под силу только подвижникам, чей оголённый энергетический нерв заряжает и окружающих. Разнообразные проекты Театра поэтической песни Елены Алексеево иногда обескураживают апологетов традиционной «самодеятельной» песни. Но они регулярно и с интересом ходят на действа театра, отдавая должное преданности делу основательницы такой формы популяризации жанра. При этом за многие годы работы была воспитана собственная публика, сознательно предпочитающая именно песенную форму театрального существования…
О себе Елена Алексеева рассказывает так: «Петь я начала с двух лет — у нас сохранились записи на бобине. Я ещё толком не умела разговаривать, но уже пела песни. Когда мне было пять лет, мама купила первую пластинку, с оперой «Кармен». У нас стояли батареи пластинок опер, балетов, симфонической музыки, и в 6 лет я всё это наизусть пела… Были еще 9 лет музыкальной школы по классу фортепиано и хореографический ансамбль «Днепровские зори» в ДК «Днепроспецсталь». Я никогда не занималась лепкой, у меня не было тяги к спорту, и мысли не возникало податься в туристы или приняться за авиамоделирование. Правда, я шила и чуть-чуть рисовала. Могла что-то срифмовать, хотя стихов не писала, – не было такой потребности. Но мною, благодаря семье, с детства владели театр, балет, опера…
Я училась на истфаке, но параллельно занималась самообразованием в театральном направлении. И когда я, будучи, студенткой универа, буквально по наитию купила желтый конверт с диском Булата Окуджавы, а потом ближе познакомилась с авторской песней, поняла, что именно она даёт возможность применить полученные знания и воплотить всё, о чём мечтала.Это была такая странная история… После школы я впервые поехала в Питер и зашла в музыкальный магазин на Невском. Всегда искала классику. А тут вдруг увидела пластинку Булата Окуджавы. Тогда я вообще не знала, кто это. Кто мне сказал, что я должна её приобрести? Я её купила, привезла в Запорожье и заслушала до дыр, переписала все песни в тетрадку. Потом археологическая практика, где мы взахлёб пели уже не только Окуджаву.Эти песни, были какими-то другими. Я не могла объяснить разницу, но я это чувствовала. Они не звучали по радио или на телевидении. Мы их собирали, переписывали слова, словом, «ловили». Больше про этот вид искусств я узнала от Ирины Башкеевой, активистки первого запорожского клуба самодеятельной песни, в те годы работавшей секретарём в деканате истфака.
В 1984 году я впервые участвовала в городском фестивале-конкурсе авторской песни, который проводила Александра Кужель. А в 1986 году поехала на фестиваль в Севастополь (к слову, до этого в стране какое-то время бардовские фестивали были под запретом). После чего пришла в запорожский клуб песенной поэзии «Парус». Тогда и началась моя осознанная жизнь в этом жанре.
На стыке видов искусств всегда рождается новое искусств. Мне были интересны песня или танец, которые живут на сцене по законам театра. Я — театральный человек. И именно авторская песня оказалась ближе всего к театральному искусству. Практически любой песенный текст в этом жанре можно рассмотреть, как драматургическую основу. А дальше уже – театр одного актёра. Более сложная форма – песенный спектакль».
Ещё одним важным направлением её педагогической деятельности стала работа с детьми и подростками. С 2008 года, работая с детьми в бывшем Дворце пионеров, Елена Ивановна придумала, организовала, провела уже 12 детско-юношеских фестивалей-мастерских авторской песни «Солнечный зайчик». Благодаря фестивалю «Солнечный зайчик» в Украине открылось несколько новых кружков и студий детской авторской песни. На этих фестивалях с талантливыми детьми со всех концов Украины работают такие мастера, как Олег Рубанский, Сергей Рубашкин, Руслана Туриянская, Николай Чернявский, Александр Ворох, Лилия Завгородняя, Борис Бельский, Лев Кузнецов, Михаил Гантман. Благодаря их усилиям в Украине появляется новая генерация молодых авторов и исполнителей.
Сегодня уже очевидно, что десятилетняя работа не прошла даром. В разных городах нашей страны из питомцев «Зайчика» образовались молодёжные коллективы и студии, которые видят и создают авторскую песню не как непритязательный жанр, а как вид искусства.
Её служение авторской песне в театральном воплощении сродни миссионерству. Она выбирает для исполнения и постановок произведения авторов высокой поэзии и небанальных мелодий, с глубокой философией. Очаровать ими широкую публику, увести её от попсы и безвкусицы в мир духовных исканий и изысканной культуры под силу только подвижникам, чей оголённый энергетический нерв заряжает и окружающих. Разнообразные проекты Театра поэтической песни Елены Алексеево иногда обескураживают апологетов традиционной «самодеятельной» песни. Но они регулярно и с интересом ходят на действа театра, отдавая должное преданности делу основательницы такой формы популяризации жанра. При этом за многие годы работы была воспитана собственная публика, сознательно предпочитающая именно песенную форму театрального существования…
О себе Елена Алексеева рассказывает так: «Петь я начала с двух лет — у нас сохранились записи на бобине. Я ещё толком не умела разговаривать, но уже пела песни. Когда мне было пять лет, мама купила первую пластинку, с оперой «Кармен». У нас стояли батареи пластинок опер, балетов, симфонической музыки, и в 6 лет я всё это наизусть пела… Были еще 9 лет музыкальной школы по классу фортепиано и хореографический ансамбль «Днепровские зори» в ДК «Днепроспецсталь». Я никогда не занималась лепкой, у меня не было тяги к спорту, и мысли не возникало податься в туристы или приняться за авиамоделирование. Правда, я шила и чуть-чуть рисовала. Могла что-то срифмовать, хотя стихов не писала, – не было такой потребности. Но мною, благодаря семье, с детства владели театр, балет, опера…
Я училась на истфаке, но параллельно занималась самообразованием в театральном направлении. И когда я, будучи, студенткой универа, буквально по наитию купила желтый конверт с диском Булата Окуджавы, а потом ближе познакомилась с авторской песней, поняла, что именно она даёт возможность применить полученные знания и воплотить всё, о чём мечтала.Это была такая странная история… После школы я впервые поехала в Питер и зашла в музыкальный магазин на Невском. Всегда искала классику. А тут вдруг увидела пластинку Булата Окуджавы. Тогда я вообще не знала, кто это. Кто мне сказал, что я должна её приобрести? Я её купила, привезла в Запорожье и заслушала до дыр, переписала все песни в тетрадку. Потом археологическая практика, где мы взахлёб пели уже не только Окуджаву.Эти песни, были какими-то другими. Я не могла объяснить разницу, но я это чувствовала. Они не звучали по радио или на телевидении. Мы их собирали, переписывали слова, словом, «ловили». Больше про этот вид искусств я узнала от Ирины Башкеевой, активистки первого запорожского клуба самодеятельной песни, в те годы работавшей секретарём в деканате истфака.
В 1984 году я впервые участвовала в городском фестивале-конкурсе авторской песни, который проводила Александра Кужель. А в 1986 году поехала на фестиваль в Севастополь (к слову, до этого в стране какое-то время бардовские фестивали были под запретом). После чего пришла в запорожский клуб песенной поэзии «Парус». Тогда и началась моя осознанная жизнь в этом жанре.
На стыке видов искусств всегда рождается новое искусств. Мне были интересны песня или танец, которые живут на сцене по законам театра. Я — театральный человек. И именно авторская песня оказалась ближе всего к театральному искусству. Практически любой песенный текст в этом жанре можно рассмотреть, как драматургическую основу. А дальше уже – театр одного актёра. Более сложная форма – песенный спектакль».
На странице использованы информация и фрагменты текстов с: dneproblaka.com.ua, iz.com.ua, Анна Чуприна/mig.com.ua, bards.ru
Алексєєва Олена Іванівна народилася 1 січня в Запоріжжі.
Довелося пожити в Красноярську (1987-1988), Москві (1994-1995). На теперешній час живе в Запоріжжі.
У 1986 році закінчила історичний факультет Запорізького державного університету. За освітою — вчитель історії, права та суспільствознавства.
У 1986-1990 роках – член запорізького клубу пісенної поезії «Парус». Грає на 6-струнній гітарі і фортепіано (закінчила музичну школу). Перший виступ – в 1983 році з піснею Булата Окуджави «Полночный троллейбус». Співає одна, дуетом з Дмитром Долговим (1986-1995), а з 1998 року – з акторами театру поетичної пісні. У зльотах, фестивалях бере участь як виконавець з 1984 року. З театром поетичної пісні – в театральних фестивалях з пісенними спектаклями. Лауреат вищої театральної нагороди Придніпров'я «Січеславна - 2001».
Пісенна «кар'єра» студентки історичного факультету Запорізького держуніверситету Олени Солодовник почалася з сольного виконавського співу. Великим кроком до популярності став дует Олени з Дмитром Долговим. В роботі дуету вже тоді проглядалася явна тяга до яскравої театральної виразності в підборі репертуару і у виконанні пісень. У цьому дуеті Олена була головним упорядником репертуару, постановником мізансцен, інтонацій, «наглядачем» над партнером. Дует проіснував майже вісім років і був лауреатом багатьох фестивалів Союзу, а потім України і ближнього зарубіжжя.
З 1993 по 2008 рік Олена Алексєєва очолювала Студію авторської пісні при Запорізькому держуніверситеті (ЗДУ), де під час навчання виконавській майстерності застосовувала театральні методи, режисуру пісні. У числі кращих своїх учнів Олена Алексєєва називає Олену Пономаренко (Хавкіну), Ганну Гайдук, Жана Селезенєва, Михайла Равича, які ставали лауреатами українських фестивалів авторської пісні.
Навчання в Майстерні авторської пісні під керівництвом Юрія Лореса при Російській академії театрального мистецтва (1995 рік, ГІТІС, Москва) дало новий імпульс творчому становленню Олени. У 1998 році з кращих випускників Студії ЗДУ вона створила Театр поетичної пісні, де впродовж більше двадцяти років здійснює художнє керівництво, є автором ідей і продюсером всіх мистецьких проектів, режисером і актрисою. В репертуарі театру – камерні театральні пісенні спектаклі за творами Олександра Вертинського, Булата Окуджави, Сергія Нікітіна, Юрія Лореса, Олександра Галича, Володимира Завгороднього, програми для дитячої та молодіжної аудиторії, сольні проекти акторів театру.
Театр поетичної пісні неодноразово виступав в Києві (Національна музична академія України, Будинок офіцерів, Малий зал Національного концертного залу «Україна»), в інших містах України, став дипломантом Міжнародного фестивалю авторської пісні «Петербургский аккорд» (2008 рік). Вистави театру неодноразово відзначалися лауреатством вищої театральної нагороди Придніпров'я «Січеславна». Олена і провідні артисти її колективу – члени Національної Спілки театральних діячів України.
Паралельно з виступами, Олена Алексєєва (разом з Жаном Селезенєвим і акторами театру) в малому залі запорізького Палацу культури «Титан» провела сотні виступів запорізьких, українських, російських авторів і виконавців.
Серед запорізьких авторів і виконавців Олену Алексєєву без перебільшення можна назвати найактивнішим учасником творчого життя міста. Вона неодмінний учасник усіх виставок, мистецьких форумів, Днів міста. За її ініціативою театр і запорізькі автори, виконавці, ансамблі з міського клубу авторської пісні «Зелене небо» постійно проводять свята пісні біля меморіальної дошки Віктора Берковського, виступають на міських майданчиках. Без активної участі Олени Алексєєвої не пройшов жоден з найстаріших українських фестивалів «Байда».
Нарівні з організаційною діяльністю, Олена Алексєєва активно займається сольною творчою роботою. Про її сольному виконавстві диску «Друк забутого спорідненості» Володимир Каденко написав так: «Мені здається, що диск« Друк забутого спорідненості »- одна з найсерйозніших робіт в артистичній авторської пісні за весь час існування жанру. І голос, і аранжування, і вибір засобів - все підкуповує. Виконання буквально просякнуте театром: ось-ось підніметься завіса і піде продовження. Кожна із записаних пісень сприймається мною, як звукова заставка глибокого драматичного дійства ».
Довелося пожити в Красноярську (1987-1988), Москві (1994-1995). На теперешній час живе в Запоріжжі.
У 1986 році закінчила історичний факультет Запорізького державного університету. За освітою — вчитель історії, права та суспільствознавства.
У 1986-1990 роках – член запорізького клубу пісенної поезії «Парус». Грає на 6-струнній гітарі і фортепіано (закінчила музичну школу). Перший виступ – в 1983 році з піснею Булата Окуджави «Полночный троллейбус». Співає одна, дуетом з Дмитром Долговим (1986-1995), а з 1998 року – з акторами театру поетичної пісні. У зльотах, фестивалях бере участь як виконавець з 1984 року. З театром поетичної пісні – в театральних фестивалях з пісенними спектаклями. Лауреат вищої театральної нагороди Придніпров'я «Січеславна - 2001».
Пісенна «кар'єра» студентки історичного факультету Запорізького держуніверситету Олени Солодовник почалася з сольного виконавського співу. Великим кроком до популярності став дует Олени з Дмитром Долговим. В роботі дуету вже тоді проглядалася явна тяга до яскравої театральної виразності в підборі репертуару і у виконанні пісень. У цьому дуеті Олена була головним упорядником репертуару, постановником мізансцен, інтонацій, «наглядачем» над партнером. Дует проіснував майже вісім років і був лауреатом багатьох фестивалів Союзу, а потім України і ближнього зарубіжжя.
З 1993 по 2008 рік Олена Алексєєва очолювала Студію авторської пісні при Запорізькому держуніверситеті (ЗДУ), де під час навчання виконавській майстерності застосовувала театральні методи, режисуру пісні. У числі кращих своїх учнів Олена Алексєєва називає Олену Пономаренко (Хавкіну), Ганну Гайдук, Жана Селезенєва, Михайла Равича, які ставали лауреатами українських фестивалів авторської пісні.
Навчання в Майстерні авторської пісні під керівництвом Юрія Лореса при Російській академії театрального мистецтва (1995 рік, ГІТІС, Москва) дало новий імпульс творчому становленню Олени. У 1998 році з кращих випускників Студії ЗДУ вона створила Театр поетичної пісні, де впродовж більше двадцяти років здійснює художнє керівництво, є автором ідей і продюсером всіх мистецьких проектів, режисером і актрисою. В репертуарі театру – камерні театральні пісенні спектаклі за творами Олександра Вертинського, Булата Окуджави, Сергія Нікітіна, Юрія Лореса, Олександра Галича, Володимира Завгороднього, програми для дитячої та молодіжної аудиторії, сольні проекти акторів театру.
Театр поетичної пісні неодноразово виступав в Києві (Національна музична академія України, Будинок офіцерів, Малий зал Національного концертного залу «Україна»), в інших містах України, став дипломантом Міжнародного фестивалю авторської пісні «Петербургский аккорд» (2008 рік). Вистави театру неодноразово відзначалися лауреатством вищої театральної нагороди Придніпров'я «Січеславна». Олена і провідні артисти її колективу – члени Національної Спілки театральних діячів України.
Паралельно з виступами, Олена Алексєєва (разом з Жаном Селезенєвим і акторами театру) в малому залі запорізького Палацу культури «Титан» провела сотні виступів запорізьких, українських, російських авторів і виконавців.
Серед запорізьких авторів і виконавців Олену Алексєєву без перебільшення можна назвати найактивнішим учасником творчого життя міста. Вона неодмінний учасник усіх виставок, мистецьких форумів, Днів міста. За її ініціативою театр і запорізькі автори, виконавці, ансамблі з міського клубу авторської пісні «Зелене небо» постійно проводять свята пісні біля меморіальної дошки Віктора Берковського, виступають на міських майданчиках. Без активної участі Олени Алексєєвої не пройшов жоден з найстаріших українських фестивалів «Байда».
Нарівні з організаційною діяльністю, Олена Алексєєва активно займається сольною творчою роботою. Про її сольному виконавстві диску «Друк забутого спорідненості» Володимир Каденко написав так: «Мені здається, що диск« Друк забутого спорідненості »- одна з найсерйозніших робіт в артистичній авторської пісні за весь час існування жанру. І голос, і аранжування, і вибір засобів - все підкуповує. Виконання буквально просякнуте театром: ось-ось підніметься завіса і піде продовження. Кожна із записаних пісень сприймається мною, як звукова заставка глибокого драматичного дійства ».
На странице использовано видео с youtube-каналов: OSTROVFEST, Жан Селезенев, Культурно-просветительский центр «Дубрава» имени протоиерея Александра Меня
Фото: Анна Чуприна, Евгений Кома, Елена Алексеева
Бажаєте зв'язатися з нами? Натисніть, щоб створити повідомлення.