Сергій Зосімов
«Гітару я любив завжди, взагалі любив музичні інструменти. – розповідав Сергій Зосімов. – На перший свій заробіток батько купив мені гармошку (вона досі в мене зберігається). Як тільки я потрапляв у село, до дідуся й бабусі, де вона була, то починав на ній щось вигравати…
В першому класі мене віддали в музичну студію вчитися гри на акордеоні. Але акордеон – не гармошка. Я там провчився два роки з дуже великими потугами. В результаті в мене навіть сформувалася не те що відраза, але протидія музичній грамоті й всьому іншому, чого там навчали. Так я й до цього часу залишився умовно музично неосвічений. Ноти читаю, та зіграти по них не можу. Але в чоловіка двоюрідної сестри була гітара, то я випрошував, щоб вони мені її дали, і на одній струні щось пробував грати. У ті часи не так легко було придбати музичні інструменти. В Полтаві гітари були дуже великим дефіцитом. Спасибі батькові, який дістав мені через знайомого завскладом чернігівську семиструнну гітару влітку 1979 року. Тоді в мене був один день, точніше вечір, коли мені хлопці показали якісь акорди. Бо наступного дня мене відправили в «заслання» на село на кілька місяців допомагати по сільському господарству і тваринництву. Я пас кіз, але брав із собою інструмент. І за той період до тих кількох акордів, що запам'ятав, додалося ще кілька. І тоді в мене з'явився з добрий десяток популярних на той час пісень.
Коли я грав у компанії, то всі дивилися, що він там натискає. Мене іноді й зараз дехто питає: в якій книжці знайшов такі цікаві аплікатури?... «Самовчителями» я ніколи не користувався. Вчився сам. Деякі музичні ходи використовую й зараз, ті, що мені здаються найбільш смачними. Я не люблю тривіальних музичних рішень. Шукаю щось оригінальне...
Першу пісню я написав в першому чи другому класі. Оскільки грати нормально не міг, то вона була в такому акапельному варіанті, дуже патріотична, щось на кшталт «Широка страна моя родная». Звичайно, вона не збереглася. Та й ті перші, які створив, взявши до рук гітару, фактично не збереглися. Справа в тому, що вони були записані на касети, але коли років 15 тому я спробував послухати власні пісні, то не зміг, бо ті касети повністю розмагнітились. Тож не один десяток пісень просто загубився. Щоправда, на моє приємне здивування, якось зустрівся з одним із тих хлопців, з якими ми на вулиці вчилися грати на гітарі. Він заспівав кілька пісень і запитує мене, чому йому не підспівую. «Я не знаю цієї пісні», – відповів. «Як не знаєш? –здивувався він. – Це ж твоя пісня». Пам'ятає, виявилося, з десяток моїх творів. І слава Богу, співає…
Мені завжди казали: «Як для естради ти маєш дуже розумні тексти, а як для барда – дуже багато естради й музики». Хоча зараз уже дуже нівелювалася ця розбіжність. Ті, хто не знають, що таке авторська пісня, звикли, що це максимум три з половиною акорди... А насправді цікавих музичних рішень в авторській пісні зараз на порядок більше, ніж в естрадній…
У 1999 році я вперше потрапив на «Автограф». Сталося так, що третій фестиваль заборонила «вищестояща» організація. Сказала: ви не тим займаєтесь. Незважаючи на те, що й бюджет на нього був. Це сталося за два тижні до фестивалю, на який вже чимало виконавців запланували приїхати. Як же це можна було допустити? Я сказав: почекайте. Тоді був директором школи, в третьому скликанні депутатом райради, головою комісії з освіти, культури, зв'язків з громадськими організаціями, тож вдалося певні кошти постягувати для того, щоб фестиваль відбувся. Так я став організатором «Автографа»…
Взагалі в мене в музиці, поезії, живопису немає кумирів. Мені подобається конкретний твір конкретного автора. В часи моєї молодості було повальне захоплення західними естрадними гуртами. Я цього не розумів… Слухаю те, що мені подобається. Це абсолютно суб'єктивне відчуття…»
В першому класі мене віддали в музичну студію вчитися гри на акордеоні. Але акордеон – не гармошка. Я там провчився два роки з дуже великими потугами. В результаті в мене навіть сформувалася не те що відраза, але протидія музичній грамоті й всьому іншому, чого там навчали. Так я й до цього часу залишився умовно музично неосвічений. Ноти читаю, та зіграти по них не можу. Але в чоловіка двоюрідної сестри була гітара, то я випрошував, щоб вони мені її дали, і на одній струні щось пробував грати. У ті часи не так легко було придбати музичні інструменти. В Полтаві гітари були дуже великим дефіцитом. Спасибі батькові, який дістав мені через знайомого завскладом чернігівську семиструнну гітару влітку 1979 року. Тоді в мене був один день, точніше вечір, коли мені хлопці показали якісь акорди. Бо наступного дня мене відправили в «заслання» на село на кілька місяців допомагати по сільському господарству і тваринництву. Я пас кіз, але брав із собою інструмент. І за той період до тих кількох акордів, що запам'ятав, додалося ще кілька. І тоді в мене з'явився з добрий десяток популярних на той час пісень.
Коли я грав у компанії, то всі дивилися, що він там натискає. Мене іноді й зараз дехто питає: в якій книжці знайшов такі цікаві аплікатури?... «Самовчителями» я ніколи не користувався. Вчився сам. Деякі музичні ходи використовую й зараз, ті, що мені здаються найбільш смачними. Я не люблю тривіальних музичних рішень. Шукаю щось оригінальне...
Першу пісню я написав в першому чи другому класі. Оскільки грати нормально не міг, то вона була в такому акапельному варіанті, дуже патріотична, щось на кшталт «Широка страна моя родная». Звичайно, вона не збереглася. Та й ті перші, які створив, взявши до рук гітару, фактично не збереглися. Справа в тому, що вони були записані на касети, але коли років 15 тому я спробував послухати власні пісні, то не зміг, бо ті касети повністю розмагнітились. Тож не один десяток пісень просто загубився. Щоправда, на моє приємне здивування, якось зустрівся з одним із тих хлопців, з якими ми на вулиці вчилися грати на гітарі. Він заспівав кілька пісень і запитує мене, чому йому не підспівую. «Я не знаю цієї пісні», – відповів. «Як не знаєш? –здивувався він. – Це ж твоя пісня». Пам'ятає, виявилося, з десяток моїх творів. І слава Богу, співає…
Мені завжди казали: «Як для естради ти маєш дуже розумні тексти, а як для барда – дуже багато естради й музики». Хоча зараз уже дуже нівелювалася ця розбіжність. Ті, хто не знають, що таке авторська пісня, звикли, що це максимум три з половиною акорди... А насправді цікавих музичних рішень в авторській пісні зараз на порядок більше, ніж в естрадній…
У 1999 році я вперше потрапив на «Автограф». Сталося так, що третій фестиваль заборонила «вищестояща» організація. Сказала: ви не тим займаєтесь. Незважаючи на те, що й бюджет на нього був. Це сталося за два тижні до фестивалю, на який вже чимало виконавців запланували приїхати. Як же це можна було допустити? Я сказав: почекайте. Тоді був директором школи, в третьому скликанні депутатом райради, головою комісії з освіти, культури, зв'язків з громадськими організаціями, тож вдалося певні кошти постягувати для того, щоб фестиваль відбувся. Так я став організатором «Автографа»…
Взагалі в мене в музиці, поезії, живопису немає кумирів. Мені подобається конкретний твір конкретного автора. В часи моєї молодості було повальне захоплення західними естрадними гуртами. Я цього не розумів… Слухаю те, що мені подобається. Це абсолютно суб'єктивне відчуття…»
На сторінці використано інформацію, надану Віолеттою Зосімовою, а також використано фрагменти тексту Валентини Мацерук/газета «Буковина»
Зосімов Сергій Миколайович народився 11 лютого 1963 року в Полтаві в родині інженерів-будівельників.
Після закінчення школи навчався в Полтавському технічному училищі №1, яке закінчив з відзнакою за спеціальністю слюсар-ремонтник. З 1980 по 1985 рік навчався в Полтавському державному інституті імені Короленка за спеціальністю вчитель технічних дисциплін середньої школи.
У 1988 році його прийнято на посаду вчителя трудового виховання в середню школу №36 Полтави, а з 1989 по 2005 рік він працював директором цієї школи. У 2005-2006 роках працював у приватній фірмі заступником директора з технічних питань, в 2006 році займався приватним підприємництвом.
Сергій Миколайович обирався депутатом чотирьох скликань Київської районної ради Полтави.
З 2012 року – член Міжнародного співтовариства письменницьких спілок.
Написанням віршів Сергій Зосімов захоплювався з юнацьких років. Тоді ж і потрапив в авторську пісню. На гітарі навчився грати самостійно. Пісні писав і українською, і російською мовами.
Теми його пісень різнопланові – і гумористичні, і ліричні, і глибоко драматичні.
У 2000 році став призером всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Автограф» (Полтава), а вже з 2001 року став його беззмінним організатором. В цьому ж році Сергій Миколайович зареєстрував громадську організацію діячів авторської пісні та співаної поезії «Аква-віта». З 18 фестивалів «Автограф» 16 організовані саме Сергієм Зосимовим. Саме на «Автографі» в 2002 році вперше в Україні до списку номінацій додана номінація «україномовний автор» і «україномовний автор віршів».
Виступав з концертами в багатьох містах України, багаторічний член журі цілого ряду українських фестивалів авторської пісні.
У його списку понад 300 пісень і віршів.
06 серпня 2017 року Сергій Зосімов помер від розриву серця. Останній фестиваль «Автограф» пройшов 25 серпня 2017 року і був присвячений пам'яті Сергія Зосімова.
Після закінчення школи навчався в Полтавському технічному училищі №1, яке закінчив з відзнакою за спеціальністю слюсар-ремонтник. З 1980 по 1985 рік навчався в Полтавському державному інституті імені Короленка за спеціальністю вчитель технічних дисциплін середньої школи.
У 1988 році його прийнято на посаду вчителя трудового виховання в середню школу №36 Полтави, а з 1989 по 2005 рік він працював директором цієї школи. У 2005-2006 роках працював у приватній фірмі заступником директора з технічних питань, в 2006 році займався приватним підприємництвом.
Сергій Миколайович обирався депутатом чотирьох скликань Київської районної ради Полтави.
З 2012 року – член Міжнародного співтовариства письменницьких спілок.
Написанням віршів Сергій Зосімов захоплювався з юнацьких років. Тоді ж і потрапив в авторську пісню. На гітарі навчився грати самостійно. Пісні писав і українською, і російською мовами.
Теми його пісень різнопланові – і гумористичні, і ліричні, і глибоко драматичні.
У 2000 році став призером всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Автограф» (Полтава), а вже з 2001 року став його беззмінним організатором. В цьому ж році Сергій Миколайович зареєстрував громадську організацію діячів авторської пісні та співаної поезії «Аква-віта». З 18 фестивалів «Автограф» 16 організовані саме Сергієм Зосимовим. Саме на «Автографі» в 2002 році вперше в Україні до списку номінацій додана номінація «україномовний автор» і «україномовний автор віршів».
Виступав з концертами в багатьох містах України, багаторічний член журі цілого ряду українських фестивалів авторської пісні.
У його списку понад 300 пісень і віршів.
06 серпня 2017 року Сергій Зосімов помер від розриву серця. Останній фестиваль «Автограф» пройшов 25 серпня 2017 року і був присвячений пам'яті Сергія Зосімова.
На сторінці використано відео з youtube-каналів: Сергей Зосимов, Сергей Яскин, Олександр Мадей, Вячеслав Рубель, Viktoriya Slavinska
Фото: Олександр Супрун, Денис Колесніченко, Сергій Яскін
Бажаєте зв'язатися з нами? Натисніть, щоб створити повідомлення.